Туренциклопедія Fractal

На льодовиках Землі Франца-Иосифа гляциологи виділяють наступні зо­ни льдообразованія: снігово-крижану (імовірно), холодну фірно­вую, крижаного живлення і абляції. Наї­болєє поширена холодна фірно­вая зона, що займає 70% загальній пло­щаді області живлення льодовиків архипе­лага. У цій зоні перетворення снігу на фірн і лід відбувається протягом не­ськольких років і завершується на глибині 15—20 м. Розташована нижче крижана зона займає інтервал між холодною фірнової зоною і верхнім кордоном об­ласті абляції. Таким чином, верхній кордон крижаної зони збігається з фір­нової лінією, а ніжняя — з кордоном пі­танія. Цією зоною зайнято біля однієї третини площі області живлення архипе­лага. В цілому ж вся область живлення на Землі Франца-Иосифа складає 44% від загальної площі заледеніння, а 56% доводиться на область абляції.
Верхні горизонти льодовикової товщі в межах холодної фірнової зони іс­питивают часткове прогрівання за рахунок повторного замерзання талих вод, і тому температура тут вище, ніж в розташованій гипсометрічеськи нижче зоні крижаного живлення. Так, по наблюде­ніям на куполі Чюрленіса (о. Гукера) в межах холодної фірнової зони тем­пература льоду на глибині 9 м і стійкіше трималася —3°, а в зоні ледя­ного живлення на тих же рівнях була -10°.
Нечисленні відомості об ськоро­стях рухи льоду льодовиків Землі Франца-Иосифа свідчать про те, що в льодовикових куполах лід рухається з швидкостями, меншими приблизно на порядок, чим у вивідних льодовиках. По вимірах на о. Гукера швидкість дві­женія льоду в межах льодовикового ку­пола Чюрленіса не перевищувала неськоль­ких метрів в рік, а на вивідних ледні­ках Седова і Юрія досягала 50—60 м в рік. Майже всі вивідні льодовики Землі Франца-Иосифа закінчуються в морі, і тому швидкості руху льоду в цих льодовиках, як і у вивідних льодовиках Антарктиди і Гренландії, увелічива­ются від витоків аж до фронтального