Туренциклопедія Fractal

Насправді, льодовик насувався на вже дольодовикові нерівності, що існували тут, на рівні пластів, обернені крутими уступами, – глінтамі до північного заходу. Лід лише огладив контури уступів і «присипав» їх глинами валунів, що розтанули при його відході.
Аби зрозуміти природу цих рівнів пластів, доведеться заглянути в надра. Пологий підземний схил Балтійського щита поступово занурюється до південного сходу під осадовий чохол – верхній поверх Російської платформи, що складається з древніх нашарувань. Вони, а значить, і «спини» приповерхневих пластів ледве помітно нахилені до південного сходу. Підкопуванням, обрушенням і освіженням їх торцевих уступів, обернених у бік Балтіки і Ладоги, немало займалися сили розмиву, особливо прибій прибалтійського Морея і озер.
У рельєфі виділилися три головні смуги глінтових уступков: прибалтійська, валдайськая і клінсько-дмітровськая. Шари, що складають їх, залягають одні над іншими величезними чешуямі. Чим далі до південного сходу, тим усе більш молодими товщами складені чергові луски: у Фінської затоки це вапняки раннього полезоя (ордовік) на Валдає – пізнього (карбон), а на Клінсько-дмітровськой гряді – породи пізнього мезозою (крейдяного віку).
Картині в цілому властива величава стрункість. Дуги гряд валунів і намивних рівнин поєднуються з системою пластів чешуй. Що виникли з різних причин, але взаємозв’язані, ці смуги створюють як би генеральну схему географії північного заходу.
Проте природа і тут багатолика. Помітна різниця між пріладожським північчю і поліським півднем, наростає континентальність із заходу на схід. Впливає і неоднаковий вік – різні терміни з часу зникнення льодовика, а значить, і різна міра змін подоби природи, що послідували.