Туренциклопедія Fractal

Район Малого Моря в розпал туристського сезону пропускає багато тисяч машин із залицяльниками відпочинку на природі, рибаками. Навіть в північного краю Ольхона можна побачити машини і намети відпускників. Іркутськ, Улан-Уде, Ангара і багато інших міст шлють сюди цілі натовпи моторизованих гінців.
Цей бурхливий потік цивілізації служить яскравим прикладом стихійного натиску на природу.
Чи зуміє природа Байкалу витримати такий небувалий наплив техніки і людей? Що слід робити, аби запобігти або хоч би ослабити швидко прогресуючу антропогенну ерозію місцевих ландшафтів?
Для того, щоб відповісти на ці питання, потрібно заглянути в минуле озера і постаратися побачити ті зміни в його природі, які сталися в останні століття.
Зубожіння природи Байкалу
Глибоко помилкова думка, що зубожіння природи Байкалу почалося недавно і що до появи механізованих засобів транспорту і сучасної техніки озеро залишалося природним заповідником. Вже до часу появи на Байкалі перших російських землепроходців в його природі сталися помітні зміни: у прібайкальських степах зникли майже всі види копитних тварин, в озері Орон на північ від Байкалу була винищена нерпа.
Перші більш менш грунтовні відомості про природу Байкалу повідомлені академіком І.Г.Георги — учасником знаменитої академічної експедиції “великого північного дослідника” природи Петра Симона Палласа. Як свідчить географ Карл Ріттер, 13 червня 1772 року Георги “сів для плавання на плоскодонний полудощаник, керований 12 матросами з козаків” і “першим з дослідників природи обплив озеро, лише завдяки чому трапилася нагода скласти скільки-небудь вірну його картину”.
Спершу дорога експедиції лежала на північний схід до Малого Моря і острова Ольхону. Ольхон уразив її учасників надзвичайним достатком риби і птиці, а Мале Море — великими бакланами.