Туренциклопедія Fractal

Так само вижила і текстильна промисловість, що спеціалізувалася на випуску лоунджі, – національного одягу бірманців. Ринок лоунджі був дуже вузький, і європейці не намагалися його захопити. У останньому ж 75% попиту на текстиль задовольняли імпортні товари.
Можна сказати, що до середини 20 століть в Бірмі вижили багато виробництв, характерних саме для неї і далеких від англійських інтересів і потреб. Так збереглися ремісничі виробництва: тютюнове, гончарне, виготовлення взуття, парасольок і так далі У 1931 у всій промисловості Бірми було зайнято 90.593 чоловік, що складало 1,5% всього робочого населення, причому 53,000 з них були зайняті на рисорушках і лісопилках.
Анексія Верхньої Бірми дозволила англійцям в кінці 19 століття приступити до створення сучасної нафтової промисловості. Першими крупними європейськими компаніями, що зайняли свою нішу в бірманській промисловості, були Burma Oil Company, Findlay & Son, Steel & Co. і Foucar & Co.
У 1888 Burma Oil Company, що на той час скупила велику частину нафтових свердловин, провела механізацію і електрифікацію буріння. Тоді ж був прокладений нафтопровід з Енанджауна в Сиріам. Були відкриті нові родовища нафти в Енандже, Мінбу і Лоунва. У розробку родовищ включилися нові компанії: Indo-burma Petroleum Co., British Burma petroleum Co., Rangoon Oil Co., Nathsingh Oil Co., Moola Oil Co. Видобуток нафти виріс з 2 млн. галонів в 1886 до 40 млн. галонів в 1900 і 230 в 1907 році. З того часу аж до початку Другої Світової війни щорічний видобуток нафти дорівнював в середньому 260 млн. галонів (наприклад, в 1940 році було здобуто 300 мільйонів галонів нафти). Основним імпортером була Індія, що ввозила 80% бірманській нафті.
На початку 20 століття анлічане поставили на широку ногу розробку покладів руд цинку, срібла, свинцю, вольфраму і олова. Не дивлячись на те, що за 16 років (1900-1916) експорт металів збільшився в 100 разів, його долю в загальному експорті не превишала 12%.
До кінця 1930их років Бірма давала 20% світового видобутку вольфрамових концентратів. На забезпечення роботи шахт були направлені практично всі енергопотужності Бірми, в 1920их роках що складали 17 МВт. В середньому, на початок Другої Світової війни в Бірмі щорік добувалося 222,000 карат рубінів і сапфірів. Інші галузі так і не отримали розвитку, бо не представляли інтересу для європейських підприємців, а бірманські підприємці були дуже слабкі для того, щоб помітно впливати на структуру промисловості. Також потрібно відмітити диференціацію в розвитку різних районів. Переважний розвиток отримали портові райони – в збиток центральним. Саме у англійський період Рангун став грати велику роль, ніж будь-яке інше прибережне місто (до цього основним портом вважався Моламьяйн).