ВИВІД
31.07.2009
ВИВІД
Льодовиковий покрив Антарктиди досягає потужності більше 4300 м (середня — 1720 м). Правда, на значній частині Антарктиди немає справжнього гірського рельєфу з його глибоким расчлененіем, на величезних просторах расстілаєтся ідеальна, високоподнятая крижана рівнина. Але справа не лише в тому, що окремі ділянки цієї рівнини на географічних картах носять назву «плато» (Полярноє плато, плато Радянське і ряд других). Відповідно до запропонованого нами критерію відділення гірських ландшафтів від равнінних*[див. с. 52] нівально-гляциальниє ландшафти Антарктиди не можна віднести до класу рівнинних: тут не спостерігається широтно-зональної зміни типів ландшафтів, яка була б при менших абсолютних висотах, і вона дійсно є на антарктіческом побережжі, де на вільних від льоду ділянках розташовані «оазіси» з внеледниковимі ландшафтами полярних (антарктичних) пустель, а не з нівально-гляциальним ландшафтом. Е. С. Короткевіч особливо підкреслює нарушенность широтной зональності Антарктиди висотной поясною (зональністю), проявляющейся тут особливо яскраво, і
розглядає цей материк в качестве «льодовикового масиву з єдиною вертикальною поясною.
Там, де лід перекриває гірські хребти з гострими вершинами або плоскогір’я з тими, що підносяться над основною платообразной поверхностью останцамі, місцями, головним чином по околицях льодовикового щита, із-подо льоду виступають на дневную поверхню самотні скелі, звані нунатакамі. По поніженіям підлідної поверхні в сторони Морея і океанів стікають частини льодовикового покриву, що виділяються під назвою вивідних льодовиків. В більшості своїй вони отримали собственниє географічні назви. Вони досягають побережжя, там обламиваются і дають початок плаваючим крижаним островам — айсбергам. У Гренландії і на Новій Землі отдельниє льодовикові потоки спускаються від льодовикових щитів в глибокі фьорди і утворюють фьордовиє ледніки. I